ПІСЕНЬКА ЗАМЕРЗЛИХ ПАЛЬЦІВ
Привіт. Ви бачили, як закінчується літо? Зовсім не різко. Повільно, ніби стихаючи…
Ніби гасне... Просто якось ти розумієш, що тепер на вулиці холодно. Якось виходиш – і бачиш білі волокна, біле мереживо. Навіть осінь тоді якась швидка, немов її в загальному сенсі і немає... Ось чому всім так сумно зазвичай: бо тоді щось невідворотно закінчується. І ти розумієш, що це сталося, як і змінити нічого не можеш... Розумієш, що щось надміру сумне вже відбулося. Що я пишу – то пісня туги. Туга за пройденим часом. Нами пройденим..
Бабине літо сприймається мною неправильно. Тобто відрізняється від загальноприйнятого уявлення про нього. Я гадаю, що це намагання природи познущатися з бідних людей. Її останній саркастичний вигук. Мовляв:"Ось вам ще одна остання згадка, скільки всього ви втрачаєте..."
Бабине літо – це сум. В першу чергу. Тільки потім ти намагаєшся змусити себе