ПІСЕНЬКА ЗАМЕРЗЛИХ ПАЛЬЦІВ

Привіт. Ви бачили, як закінчується літо? Зовсім не різко. Повільно, ніби стихаючи…

Ніби гасне... Просто якось ти розумієш, що тепер на вулиці холодно. Якось виходиш – і бачиш білі волокна, біле мереживо. Навіть осінь тоді якась швидка, немов її в загальному сенсі і немає... Ось чому всім так сумно зазвичай: бо тоді щось невідворотно закінчується. І ти розумієш, що це сталося, як і змінити нічого не можеш... Розумієш, що щось надміру сумне вже відбулося. Що я пишу – то пісня туги. Туга за пройденим часом. Нами пройденим..

Бабине літо сприймається мною неправильно. Тобто відрізняється від загальноприйнятого уявлення про нього. Я гадаю, що це намагання природи познущатися з бідних людей. Її останній саркастичний вигук. Мовляв:"Ось вам ще одна остання згадка, скільки всього ви втрачаєте..."

Бабине літо – це сум. В першу чергу. Тільки потім ти намагаєшся змусити себе
повірити, що літо ще не повністю закінчилось.. Холодний вітер, голі дерева , запах горіхів в порожніх хатах – ось, що уособлює собою осінь. Для мене і для всіх інших.. Пляшечки антидепресантів і відерця з морозивом, що знімають стрес не згірше за перших.

Осінь – це перехідний період. Період переходу до чогось. Зазвичай до зими,адже зима близько... Бабине літо – це перехідний період, так само, як дорослішання. Це так само аналогічно викликає сум. Бо щось змінюється...

Бабине літо – це остання можливість, остання спроба відчути те щось. Воно навіть назви немає, бо це консистенція з смутку, радості, вибуху стероїдів і насолоди життям. Якщо ти не встиг, якщо ти не зміг – в тебе є ще один шанс, остання можливість – бабине літо... Шанс відчути щось тепле і приємне на контрастуванні з темними шматками сумної осінньої мряки.

Бабине літо для кожного різне. Особисто для мене його не існує… Гадаю, я просто не здатна його відчувати. Через це мені стає так смутно… Для літніх людей воно ж як останній подих. Вони розуміють, що наступного бабиного літо вони можуть не побачити... Для дітей воно є новими враженнями. Для дорослих – періодом відпочинку. Але воно є завжди частиною осені. Завжди ховає в собі якийсь контекст. Контекст брунатного кольору, але аж ніяк не помаранчевого чи червоногарячого. Контекст холоду, самотності. Контекст горіхів і гарбузів, шаликів, капелюшків з утепленням, гарячого чаю. В цей період бажання любові, якої хочеться людям, розповзається плямою на їх забрудненому ЕГО. Але ніхто з людей не зможе її дати, як і належно прийняти ,бо почуття замерзли разом з льодяними пальцями…

Якщо холод – змінна невідома цього рівняння, то сум – майже завжди стала.

Контекст завжди має бути. Бабине літо… Стереотипна обіцянка чогось прекрасного. Обіцянка чогось хорошого, теплого, гарного… Таке стабільно невловиме… Завжди просочене сумом…

// Уся краса Літа, що Згасає, у новому тексті Марія Шийко //

#осередок_настрою