Колеги, я пропоную вам прочитати цей матеріал, а потім обговорити його на методичній нараді, наводячи конкретні приклади з нашої діяльності.
У прагненні успіху немає меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом я вже не можу дивитися відкритіуроки насамперед з однієї причини: суперечність між гуманістичною риторикою про суб’єкт - суб’єктністосунки, особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з одного боку, і тимиманіпуляціями та фокусами, до яких вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на команди.
Суб'єкт — це той, хто діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщо, і розуміє, чому саме так. А учень на такому уроці — як пацієнт у хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі, але що і як — незрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що відрізали.Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного (коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення, можна буде розслабитися).
Отже, маємо перше «не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта.
