Як нестримно і безборонно
у життя моє вкралась осінь, 
як невпинно і монотонно
сивиною вкриває коси.

Душу памороззю покрила,
облела павутинням білим,
щоб від болю душа не нила,
щоби згадувати не сміла.

Але я пам'ятаю: потяг,
семафор, метушня в вагоні.
Я поспішно збираю одяг,

батько жде мене на пероні.

Отчий дім знов мені снився,
де давно колись народилась.
У дитинстві він загубивсь
Чи то може я загубилась?